* * *

і не зламали навіть не спинили

твого добра потік серцеві ті синці

і яже нам життя перекрутили

та ми несем важливе в кулаці

стискаєм пальці думаєм сильніше

потрібно наш той спогад берегти

але навіщо нам воно це лишнє

може впусти й очистиш берег свій

твоє терпіння зміниться приливом

що омиватиме твою глибоку суть

і будуть знову безпощадні зливи

але такі які любов несуть

краплинами стікаючи по тілах

доводячи тебе в приємний шок

в горошок буде все а може в білих

одежах знову хтось від злив твоїх промок.

2014.

* * *

чому ж ти так часто ховаєш дівочі

акценти твоїх на світ споглядань

чому ти так рідко показуєш очі

ті спражні без гри зі слізьми сподівань

не бійся впустити у них нове світло

й очистити мули своїх нежиттів

не варто сприймати весь світ наче битву

притягнеш своє до твоїх полюсів

не знаю чому але хочу одного

побачити щастя не тільки в вустах

бажаю тобі лиш добра і простого 

жіночого спокою в твоїх очах.

2014.

війна.

забрала стільки в свою пору

згубила знищила світи

своє взяла лишивши горе

що на могилах тут лежить

була так довго і хазяйнувала

топталась підлим каблуком

забрала сон сама ж заночувала

і не зважала на людський прокльон

спустила все зрівняла до грунтових

була для неї це солодка млість

та не змогла ковтнути всіх готових

все повернути попри дику злість

підняли руки стерли попіл

промили там де гній стояв

не розгинали спини доти

поки останній з них не встав

зцілили знов розкрили крила

підвенних снів ковтнули міць

знов зажили й серцева брила

прогнала сум і він зник з лиць

не встигли люди просто порадіти

морським природам і сухим вином

як ожила вона і її кляті діти

почали як матуся лізти напролом

ми теж є діти вільних хліборобів

і не дамо забрати знов наш мир

нас не злякають зброя біль хвороби

нас не багато чуєш нас таких тут вир!

2014.