моя жалоба носить дивні прикраси
говорить красиво і трохи нещасно
вдягається в біле і світить зубами
складає все вдома і те що між нами
шукає в собі надприродні частоти
вмикає пісні і ніколи не проти
підпити вина чи під"їсти так нервів
усім тим найближчим бо решті ти стерво
вони не послухають твоїх куплетів
й не будуть чекати від тебе балетів
як влітку в театрі довгий антракт
так ти їм у горлі трагічний теракт
вони не сприймають нас завжди журбино
схиляють тебе так на трохи до тину
а потім швиряють мені прямо в груди
і просять забрати бо ти їх погубиш
ми так душа в душу міцно з тобою
живемо без сліз вже давно з самотою
тільки встаємо й до дзеркала линем
погледіти може хоч очі змінили
та кожного ранку те люстро нещасне
не каже нічого а лиш німо гасне
мовчить трохи сумно і навіть музично
журбино покинь покинь вже бо звично
з тобою ділити всі радості дня
пішла б ти до біса й мені не рідня.
18. VII
Комментариев нет:
Отправить комментарий